Культура

Заболю, затужу, заридаю… в собі, закурличу, А про очі людські засміюсь, надломивши печаль. Помолюсь

Я прийду уже з посрібленими скронями, Обважнілий під умовностями й узами, В той завулок

Наша мати — сивая горлиця. Все до її серденька горнеться: Золота бджола — намистиною,

— Краще померти стоячи, Ніж на колінах жити! – Сказав учитель історії Дітям. Слухайте,

Я летів красивим чортом На коні, як ворон, чорнім — Біла піна падала, мов

Розпрягайте, хлопці, літаки: Хай-но спочивають, роботящі. Гарно воно в небі, а таки Вдома, на

Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу, Навчила дітей, як

Пам’яті Олексія Антоновича Вовнянка Як несли його тихо в нове житло По бруку, по

І гнів, і жах. І білі маски Облич. І злами рук, як ринв. І

Мамо, вечір догоря, Вигляда тебе роса, Тільки ти, немов зоря, Даленієш в небеса, Даленієш,