Культура

Чорна чаша наповнена вщерть, і воістину нас небагато, — що ж сорочку, пошиту на

істинно кажу вам трава істинно кажу вам вода істинні кажу вам слова допоки горить

(Ірині) ми будемо жити на тихому-тихому березі в дитячій іще не наляканій єресі неначе

(Василеві Герасим’юку) Ці нічні голоси — ці закинуті в моторош митарі — комірчину твою

молодiй душе радiй обновам — лавровий вiнок стає терновим стражники у мученики пруть хрест

один як перст у цьому світі один як звір — ні словеса несамовиті ні

Множиться зоря у твердих снігах у дзеркальних мурах і з дороги збилися тріє царі

(Івану Драчеві) Століття — в зачарованому колі, немов у скриньці втомлений вертеп… Там, де

о боже для двох полудневий полюднений зглянься це мотто липневе це сполох і переполох

Сиві гриви зірниць, вузлувата дорога… Чую клич: «Озирнись!» Озиратись — на кого? Лиш опока