Культура

Князь Ігор очі до зеніту звів І бачить: сонце під покровом тьмяним, Далека Русь

Секвестратор їде в село за податками… Весна цвіте в усій красі своїй, Вже одгриміли

П. Филиповичу Там левантiйський мiсяць дiє чари I колихає в серцi теплу кров, Там

Я знаю: ми — тугі бібліофаги, І мудрість наша — шафа книжкова. Ми надто

Я бачив сон. Важенних перел град На груди сипали мені, старому, Вдягали в довгу

То був щасливий, десятилітній сон. Так повно кров у жилах пульсувала, І екстатичних сонць

Емаль Дніпра, сліпучо-синій сплав. Газон алей і голе жовтоглиння, І в поводі прозорого каміння

Я слухаю: «Єдиний він, баштан — Ще зброя нам на голод і на злидні.

Високий, рівний степ. Зелений ряд могил. І мрійна далечінь, що млою синіх крил Чарує

Я хочу плакати, бо туск, бо довгов’язий дощ і скелі, — тебе втрачаю і