Культура

І все-таки її нема. Поетики — безсилі. Бездарні віршарі вдягають шати голубі, пов’язують на

Ми персонажі «Одіссеї», що потрапили у викривлені кола. Поема — небо без кінця, а

Я комусь приснився смішний на рік молодий говорив усе те що забувається після пробудження

Дурень – це гра. Це мішання карт. І комбінації і азарт, Який поволі заволодіває

Україна – українцям? 1 Місто-україніст, кожен тут, наче улюблену зброю, мову плекає, як слово

Я не нездужаю, нівроку, А щось такеє бачить око, І серце жде чогось. Болить.

Якби ви знали, паничі, Де люди плачуть живучи, То ви б елегій не творили

Чигрине, Чигрине, Все на світі гине, І святая твоя слава, Як пилина, лине За

У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм

По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу.