Культура

Лічу в неволі дні і ночі — І лік забуваю. О господи, як то

— За що мене, як росла я, Люди не любили? За що мене, як

Радуйся, ниво неполитая! Радуйся, земле, не повитая Квітчастим злаком! Розпустись, Рожевим крином процвіти! І

Наробили колись шведи Великої слави: Утікали з Мазепою В Бендери з Полтави. А за

І небо невмите, і заспані хвилі, І понад берегом геть-геть, Неначе п’яний, очерет Без

І золотої й дорогої Мені, щоб знали ви, не жаль Моєї долі молодої: А

І виріс я на чужині І сивію в чужому краї: То одинокому мені Здається

І Архімед і Галілей Вина й не бачили. Єлей Потік у черево чернече! А

Злоначинающих спини, У пута кутії не куй, В склепи глибокі не муруй. А доброзиждущим

Зацвіла в долині Червона калина, Ніби засміялась Дівчина-дитина. Любо, любо стало, Пташечка зраділа І