Спи, дитя моє, ти життя моє!
Спи, дитя моє красне!
Поки сонечко не запалиться,
Поки місяць не згасне!..
А я, бідная, над колискою
Цілу ніч не здрімаю,
Про життя твоє нещасливеє
Тобі пісню співаю.
Спи, дитя моє, ти життя моє!
Тільки щастя і долі!
Будеш цілий вік, як той чорний віл,
У ярмі та неволі!
Тільки губонька залепечеться,
Слаба ніженька стане,
Слаба рученька перехреститься,-
Твоє горе настане!
Не підеш з дітьми, не побавишся
На пуховім пісочку,
Не прийдеш у сад, не положишся,
Не заснеш в холодочку!..
Не з дітьми підеш,— панську череду
Поженеш ти на поле!..
Не пісок м’який,— стерня острая
Босі ноги наколе!..
І від сонечка не сховаєшся
За відорану скибу;
Зав’ялить тебе в полі сонечко,
Як ту в’ялую рибу!..
І не раз сльоза із очей спаде
На запалені груди,-
І сльозу твою тільки бог їден
З неба видіти буде!
Станеш хлопцем ти, станеш парубком,
Тобі все їдна доля:
Череда пройде, найде панщина —
Їдна й тая ж неволя.
І що божий день осавула йде:
Ти вставай до роботи!..
Ти вставай, роби від неділеньки
До самої суботи…
І що божий день будеш досвіта
До роботи вставати;
Свою силоньку ні собі, ні мні,
А панам виробляти.
А там панові не вподобався,
Писарині якому,-
Ноги здибають , руки сплутають
І звезуть до прийому.
Станеш голий ти у «присутствії»,
Як родила тя мати…
І зачнуть тебе пани з дохтором,
Мов коня, оглядати…
І забриють лоб — і до церкви враз,
Там присягу прикажуть;
У мундир вберуть, оружжя дадуть,
Світ навіки зав’яжуть.
Поженуть тебе в чужу сторону,
І зачнуть муштрувати,
І приказ дадуть — мову рідную
На чужую зламати…
