Добірка ZAXID.NET
Пропонуємо кілька цікавих проєктів, які можна побачити у різних львівських локаціях: музеях та галереях. Різні за жанрами та техніками, вони цікаві, актуальні та емоційні. Кожна у власний спосіб. Тож їх не варто пропустити.
Проєкт «Поліна Райко: Невидиме»
Артцентр «Дзиґа», до 17 листопада, на головному фото
Проєкт «Поліна Райко: Невидиме» (фото Дзиїи)
У просторі «Дзиґа» триває мистецький проєкт «Поліна Райко: невидиме» Терези Барабаш. Створюючи цю серію робіт, авторка занурюється у медитативну простоту процесу, який насправді не є легким фізично. Так само й Поліна Райко: у свої понад 70 років вона довгими зимовими вечорами ставала на стіл, співала українських народних та церковних пісень і розмальовувала стелю.
Створювати красу з болю, з травми, з трагедії – це те, чому точно може навчити Поліна Райко. День за днем, мазок за мазком, нитка за ниткою. У цьому проєкті створюється і переплітається тканина буття двох жінок, двох мисткинь – Поліни Райко і Терези Барабаш.
Нагадаємо, свій будинок в Олешках Поліна Райко розписала власноруч. Художницю, яка почала малювати в 69 років, порівнювали з Марією Примаченко. Її творчість є одним із найцікавіших, найяскравіших прикладів українського наївного мистецтва. Усі стіни будинку вкриті розписами, на яких зображені фантастичні та реальні звіри та птахи. Також Поліна Райко писала родинні портрети, використовувала воєнні та релігійні сюжети. Цей унікальний будинок опинився під водою після знищення Каховської ГЕС росіянами .
Тереза Барабаш – українська художниця, працює в сфері мистецтва текстилю. Випускниця Львівської національної академії мистецтв . У 2016 р. отримала золоту медаль на Міжнародному трієнале текстилю у Лодзі (Польща) за роботу «Дощ in UA». Дворазова стипендіатка програми Gaude Polonia. Працює у техніці текстилю, інсталяції, графіки, ленд-арту. Є авторкою сценографії до вистави «Плейлист подорожнього».
«Коло пам’яті». Виставка памяті Володимира Лободи на Андрія Кіся
Дім Франка, до 30 листопада
Фрагмент серії Володимира Лободи «Велика мандрівка в Україну» (фото Галереї мистецтв)
Виставки «Коло пам’яті» задумувалася Андрієм Кісем, а реалізувати довелося Соломії Лободі, дружині Андрія і дочці Володимира Лободи.
Це пам’ятна виставка двох митців: Володимира Лободи та Андрія Кіся, пов’язувало між собою більше ніж 30 років дружби. Це була дружба вчителя і учня. Коло пам’яті – довкола того, що творили ці митці, це дотичність до їхньої творчості.
На виставці представлено твори Володимира Лободи: декупаж, скульптура та ліногравюра, і твори Андрія Кіся: фотографія та великий доробок художніх альбомів.
Експозиція збудована з двох частин. Перша знайомить нас з одним з досліджень Андрія – давньої цвинтарної скульптури. Його любов до наївної скульптури через фотографування було зреалізовано в одній з книжок «Сльоза і камінь».
Фотографії Андрія Кіся (фото Дому Франка)
Друга частина – це знайомство з різноплановою творчістю Володимира Лободи: декупаж, скульптура, яка буде вперше показана, та серія ліноритів з «Великої мандрівки в Україну». Лобода створив свій найзначніший графічний цикл «Велика мандрівка на Україну» Лобода 1986 року із 360 аркушів, де зібрав ремінісценції творчості своїх улюблених світових художників, зокрема: Бейкона, Пікассо, Ван Гога, Гойї, Шевченка, Руо, Рембрандта… «Вийшли гравюри, волаючі, як наше сьогодення, хоч для більшості все байдуже», – сказав Лобода про цей цикл.
Виставка «Сльоза і камінь» пам’яті Андрія Кіся у ММЦ (фото ММЦ)
Також у муніципальному мистецькому центрі триває виставка «Сльоза і камінь» пам’яті Андрія Кіся.
Виставка Олега Денисенка «Фрагменти»
«Палац Лозинського», до до 31 грудня
Виставка Олега Денисенка «Фрагменти» (фото Галереї мистецтв)
«Наш світ ‒ фрагменти: пройдених етапів, досвіду, знань, почуттів. Маркери пам’яті та часу ‒ фрагменти ‒ визначають соціальні зв’язки, когнітивні процеси, поведінкові акти, творять “нову стару дійсність”. Звертаючись до мистецьких традицій, Олег Денисенко торкається спалахів творчих емоцій своїх попередників, обирає фрагменти кращих відображень, трансформує їх і творить “нову старовину”. Живопис, графіка, скульптура ‒ фрагменти шляху й усвідомлення свого призначення майстром», ‒ йдеться в анотації до виставки.
Олег Денисенко займається естампом, живописом, бібліофільським виданням, скульптурою. Винахідник гесографії, яку називає новим видом мистецтва. Гесографія, закорінена в традиції й урухомлена інновативністю, є синергетичним єднанням естампу, іконопису, живопису та скульптури. Роботи Олега Денисенка є в колекціях Королівського палацу (Стокгольм), будинку-музеї Альбрехта Дюрера (Нюрнберг), Королівській академії (Лондон), а також у численних світових музеях, публічних та приватних збірках.
Виставка «Іван Турецький. Живопис»
Палац Лозинського, до 31 грудня
Живопис Івана Турецького (фото Галереї мистецтв)
Народився Іван Турецький у місті Красноярськ в репресованій радянським режимом сім’ї. Згодом родині вдалося повернутися у рідне місто. Автор здобував освіту у Львівському училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша, а в 1982 році закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Член Національної спілки художників України. Співзасновник Українського геральдичного товариства. Окрім живопису та графіки творчо працює в різноманітних жанрах прикладного мистецтва. Автор багатьох територіальних та приватних колекціях Європи, Азії та Америки. Їх неодноразово реалізовували на торгах одного з найвідоміших аукціонних будинків світу Sotheby’s.
За допомогою ритмічності кольорів і форм автор майстерно перекладає темп і ритм бурхливого навколишнього світу на мову живопису.
Виставка «Структури взаємности»
Jam Factory Art Center, до 23 лютого
Виставка «Структури взаємности» (фото Софії Соляр)
Кураторки виставки «Структури взаємности» – Катерина Ботанова, Ксенія Малих та Ілона Демченко, архітектор – Олександр Бурлака.
Робота над виставкою почалася у 2020 році, проте повномасштабне вторгнення росії в Україну призупинило процеси та внесло свої корективи в проєкт. Незмінною залишилася головна ідея – розказати про спільноти та взаємодію в непрості часи.
Виставка «Структури взаємности» ґрунтується на ідеї архітектурних конструкцій, де основні елементи підтримують один одного без будь-яких додаткових опор. Така модель стала метафорою суспільної структури взаємности, яку особливо болісно й інтуїтивно перевідкрило українське суспільство у 2014 та 2022 роках.
