Над Дніпровою сагою Стоїть явор між лозою, Між лозою з ялиною, З червоною калиною.

Сонце гріє, вітер віє З поля на долину, Над водою гне з вербою Червону

На Великдень, на соломі Против сонця, діти Грались собі крашанками Та й стали хвалитись

Минають дні, минають ночі, Минає літо; шелестить Пожовкле листя; гаснуть очі, Заснули думи, серце

Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились. А матері на нас дивились Та говорили,

Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи

Лічу в неволі дні і ночі — І лік забуваю. О господи, як то

— За що мене, як росла я, Люди не любили? За що мене, як

Радуйся, ниво неполитая! Радуйся, земле, не повитая Квітчастим злаком! Розпустись, Рожевим крином процвіти! І

Наробили колись шведи Великої слави: Утікали з Мазепою В Бендери з Полтави. А за