Що ми знаємо про найвідомішу у світі щедрівку, її автора та до чого тут Покровськ
Ілюстрація з книги Оксани Лущевської «Леонтович від А до Я»
Суспільство —
Суспільство —
1 січня за новоюліанським календарем святкують «а той другий празник – святого Василя». У цей день хлопці ходять засівати по хатах, а у давнину в ніч на новий рік святкували Щедрий вечір, Маланку та «водили козу». Найвідомішою щедрівкою не тільки в Україні, але й у світі є «Щедрик», яку написав композитор Микола Леонтович. Він народився на Вінниччині, жив і працював у Києві та Покровську на Донеччині. «Східний Варіант» організував лекцію про талановитого композитора та його всесвітньо відомий твір. Директорка Покровського музею Ангеліна Рожкова та львівська музикознавиця Марія Левкович розповіли маловідомі факти з трагічної біографії музичного генія.
У світі «Щедрик» відомий під назвою Carol of the bells, його виконують співаки світової слави, вона звучить у голлівудських фільмах та різдвяних роликах. Ця святкова мелодія на основі українського фольклору, опрацьована та аранжована композитором, над вдосконаленням мелодії Леонтович працював практично все свої творче життя, яке трагічно обірвалося від кулі чекіста.
Вчитель, фольклорист, організатор першого хору залізничників
Микола Леонтович народився на вінницькому Поділлі. Як син священника вчився у духовному училищі і семінарії, там і почав активно займатися музикою, любов до якої привили ще в дитинстві батьки. Леонтович збирає фольклор, організовує хори, оркестри, для яких адаптовує народні пісні, вчителює.
З осені 1904 року Леонтович починає викладати співи у залізничному двокласному училищі села Гришине (зараз – місто Покровськ) та стає регентом тутешньої Свято-Миколаївської церкви.
Залізничне училище, де викладав Микола Леонтович. Будівля зазнала руйнувань внаслідок вибухових хвиль (фото з презентації Ангеліни Рожкової)
Директорка Покровського історичного музею Ангеліна Рожкова розповідає, що про вакансію вчителя співів у залізничному училищі на Донеччині Леонтович дізнався у розмові із залізничником у поїзді. Там він утворив перший в Україні хор робітників – аматорський хор залізничників, до якого залучили голосистих працівників залізниці. Композитор навчає їх нотної грамоти і майстерності хорового співу. Також на станції Гришине він створив духовий оркестр.
«Є свідчення зі спогадів учасників хору, що із концертами хористи виступали не лише на станції Гришине, а й на інших станціях – Авдіївка, Чаплине, Межова, і скрізь їх зустрічали дуже добре, завжди чекали цих виступів», – розповідає Ангеліна Рожкова.
Хор залізничників Гришиного під керівництвом Леонтовича (фото з презентації Ангеліни Рожкової)
Відомо, що два твори, які виконувалися на станції Гришине, – це «Ой за гори кам’яної» і «Ой сів, поїхав». Вони, як і «Щедрик», мали численні редакції. «Він дуже скромно оцінював свої композиції, завжди бачив в них недоліки і саме тому переробляв, повертався до них безліч разів для того, щоб довести до вершин технічної майстерності», – каже директорка музею.
Композитор працював на Донеччині з 1904 до 1908 року. Це збігається з роками його роботи над другою редакцією «Щедрика» 1906-1908 років. За припущеннями краєзнавців, одну з версій «Щедрика» композитор написав саме у Покровську.
Духовий оркестр Гришиного під керівництвом Леонтовича (фото з презентації Ангеліни Рожкової)
Хор Леонтовича виступав на мітингах під час революції 1905 року. Після цих подій в училищі замінили адміністрацію, і ставлення до Миколи Леонтовича погіршилося: було обмеження його громадської діяльності, у помешканні композитора провели обшук.
У цей період сталися трагічні події у житті композитора, додає музикознавиця Марія Левкович. Поки він перебуває у відпустці з донькою з дружиною в Києві, згорає їхній будинок, відповідно їм вже не було куди повертатися. Також помирає новонароджений та дуже очікуваний син. 1908 року Микола Леонтович із сім’єю повертається на Поділля, влаштовується там викладачем музики та співів у тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священників.
Микола Леонтович з сім’єю 1906 року, покровського періоду життя композитора
Покровськ пишається зв’язком з талановитим композитором. На символіці міста в центрі герба та прапора є «ластівочка», яка несе у дзьобі гілочку. Вона була зображена на сухарниці Миколи Леонтовича, яку зробив батько композитора. Зараз це чи не найцінніша меморіальна річ із фондового зібрання Покровського історичного музею. У місті встановили меморіальні таблиці, пам’ятник Миколи Леонтовича, та його довелося евакуювали до Вінниці. Покровськ нині – один з найгарячіших воєнних напрямків.
Сухарниця Леонтовича і герб Покровська (фото Рokrovsk.city)
Чому ластівочка взимку
Музикознавиця Марія Левкович наголосила, що основу «Щедрика» становить дуже давня українська щедрівка, ще з тих часів, коли Новий рік відзначали навесні. Відповідно тому «прилетіла ластівочка», бо весною пташки повертаються з вирію додому.
Ще в Подільській духовній семінарії в Камʼянці-Подільському Леонтович має свій невеликий аматорський оркестр, керував хором і, як і дуже багато композиторів на початку нового XX століття, цікавився українським фольклором. Там він починає обробляти народні мелодії, надихнувшись обробками Миколи Лисенка. Згодом Леонтович навчався в Києві у дуже відомого композитора і викладача Болеслава Яворського з Київської консерваторії.
«Викладач дав студентам завдання написати твір з ефектом остинато, тобто щось, що постійно повторюється. Леонтович для цього використав одну із мелодій щедрівок, які побутували на той час у його місцевості, і взяв цей мотив на чотири нотки. Це була дитяча щедрівка. Такі дитячі пісні-забавлянки були притаманними фольклору усіх територій України, вони завжди були простими, щоб діти могли рухатися і співати», – пояснює Марія Левкович.
Перший український національний хор
Як композитор, котрий постійно працював із хорами, Леонтович часто адаптував музичний твір під конкретний колектив. Тому що кожен з них має свої особливості – сильні і слабкі сторони. Тож «Щедрик» видозмінювався не лише від самокритики композитора, а ще від пристосування його до живого колективу.
«Він вмів відчувати людський голос, людські зацікавлення і дуже влучно цим користувався. Створював, по суті, цілу виставу, вибудовував драматургію в навіть невеликих творах. Це настільки динамічна музика, яку хочеться собі уявляти, бачити її, відчувати і співпереживати її героям», – зазначає музикознавиця.
Перша літургія українською мовою
З проголошенням Української Народної Республіки на запрошення своїх друзів – композитора Кирила Стеценка, Пилипа Козицького, Олександра Кошиця, Микола Леонтович переїжджає до Києва.
«Тут у Леонтовича з’являється місія, яка, на мою думку, для нього значила чи не менше від Щедрика, а навіть більше. Він отримує в такий важливий для України час нову місію – створити першу в історії літургію українською мовою. Це богослужіння українською мовою на музику Леонтовича відбулося 22 травня 1919 року у вщент заповненому Свято-Миколаївському соборі. І саме цю подію вважають становленням Української автокефальної православної церкви», – розповідає Марія Левкович.
Свято-Миколаївський військовий собор, який збудував Мазепа, а зруйнували у 1934 році (фото з сайту історії Києва)
Музикознавиця додає, що цю подію намагалися зірвати. Священника, який тоді правив, і співаків хору переслідували і покарали. Зрештою, самого священника розстріляли.
«Напевно, це був такий один із найщасливіших моментів в творчому житті Леонтовича, однак така радість тривала недовго. Оскільки вже 30 серпня відбувається те, що Петлюра назве київською катастрофою: Україна програє збройну боротьбу і переходить в руки більшовиків. 31 серпня генерал Брєдов каже ці відомі слова про «Київ – мать городов руських, що ніколи українським не був і не буде». З цього моменту починається затяжний період переслідувань, розстрілів, ув’язнень та допитів», – розповідає Марія Левкович.
Щоб вберегти свою родину, Леонтович вирішує повернутися назад на Поділля. Це був важкий період голоду і нужди. Леонтовича в той період згадували дуже схудлим, змарнілим, в старому одязі. Проте він зберігав людяність і намагався бути гостинним зі своїми відвідувачами. Так само шляхетно він повівся і зі своїм вбивцею: впустив переночувати, нагодував, а на ранок загинув він його пострілу.
Будинок батька Леонтовича в Марківці, хрестиком позначений кут, у якому застрелили композитора (фото Фокус)
Опера і виїзд за кордон, що не відбувся
В останні роки свого життя Леонтович пише ще симфонічний твір – оперу «На русалчин Великдень». Працював над твором разом зі своєю ученицею, лібретисткою Надією Танашевич.
Напередодні своїх останніх Різдвяних свят 1921 року Леонтович розповів їй про заплановану поїздку за кордон. У цей період його «Щедрик» та інші його обробки вже активно виконували на європейських гастролях, планувався тур Америкою, куди запросили і Леонтовича. Він мав квитки на виїзд. Своїй учениці в останню зустріч він розповів: «На днях я давав концерти у казармах і на піаніно забув свій портфель з різними документами. Мене зараз же запросили на чашку чаю, забрали документи, перевірили. Потім я згадав – повернули. Чекаю результатів, а може і вб’ють».
А 23 січня 1921 року його таки вбив чекіст Грищенко. Після смерті у портфелі композитора його дружина знайшла ці квитки для виїзду за кордон.
Рапорт начальника Гайсинської повітової радянської робітничо-селянської міліції про вбивство Леонтовича агентом ВНК (фото Фокус)
Світова слава
У 1916 році хор Київського університету виконав обробку Микола Леонтович «Щедрика», що принесло йому великий успіх. З 1919 року Українська республіканська капела під керівництвом диригента Олександра Кошиця гастролювала країнами Європи та Америки. У програмі серед багатьох народних пісень були і твори Леонтовича, перлиною серед яких був «Щедрик». 5 жовтня 1921 року щедрівку уперше почули в Нью-Йорку на концерті в Карнегі-хол.
Афіша американських гастролей капели Кошиця
Англомовний текст щедрівки Carol of the bells написав теж українець зі США Пітер Вільховський. Відтоді «Щедрик» люблять та співають в усьому світі.
«На мою думку, Щедрика сформував не тільки Леонтович, а й сама спільнота, яка його виконувала. По-перше, це був дуже ідейний хор, який вмів не лише співати, це були культурні дипломати. Перед своїми виступами і після них ці музиканти приділяли дуже багато часу на те, щоб поговорити з публікою. Вони друкували різноманітні брошурки зі словами пісень та історією цього хору. Це покоління митців, яке боролося 100 років тому і є дуже великим прикладом. Попри всі свої потреби вони знали, які дії є правильними, розуміли наскільки їхнє слово і музика можуть бути корисними, якщо їх направляти у правильне русло», – каже Марія Левкович.
«Щедрик» досі звучить у світі і розповідає людям про Різдво. 4 грудня 2022 році у Карнегі-холі знову, через 100 років, зазвучала ця популярна різдвяна мелодія. А 2024 року колективи з різних країн виконали Щедрика у 50 локаціях, якими століття тому гастролювали капела.
Найбільше тему біографії Миколи Леонтовича, його «Щедрика» та гастролей капели Кошиця дослідила і популяризує Тіна Пересунько. Вона видала книжку «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України». Одну з її лекцій можна послухати за посиланням.
