П. Филиповичу
Там левантiйський мiсяць дiє чари
I колихає в серцi теплу кров,
Там диким цвiтом процвiла любов,
I все в кровi — шоломи i тiари.
А з водозбору вiщуванням кари
Гримлять громи нестриманих промов…
Йоканаан!.. Не ясний шум дiбров, —
В його словах пустиня i пожари.
I Саломея!.. Ще дитя (дитя!),
А п’є страшне, отруєне пиття
I тiльки меч i помсту накликає.
Душе моя! Тiкай на корабель,
Пливи туди, де серед бiлих скель
Струнка, мов промiнь, чиста Навсiкая.
18.06.1922
